Вмиваються верби холодними росами,
Розчісує бороду сивий туман…
Настала пора зустрічатися з осінню.
Сумує за літом зажурений лан.
Ще вдосвіта клен понатрушував золота
Найвищої проби на стежку і дах;
На борошно збіжжя достигле помолоте…
До самого обрію стелеться шлях,
Який починали Ви днини осінньої
З об’єднання мрій, почуттів та думок,
З любові жертовної, вірної, сильної;
Цей шлях повсякденно освячував Бог.
Дорога була не калиною вквітчана,
Та Батько Любові попереду йшов,
Багато терпіння Ви в Нього позичили,
Воно, як рілля, а зростає Любов,
Висока і чиста. Немає в ній заздрощів,
Нема слів нечемних, нечистих думок,
Їй Істина - хліб, щира правда - їй радощі.
Незмінна вона, бо Любов’ю є Бог.
Тримайтесь за Нього від ранку до вечора
Осінньої днини й у пору снігів;
Хай влада Його буде незаперечною
Завжди, аж до Божих святих берегів.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Это не человек, а Господь. Любовь Его настоящая и верная. Спасибо,Надюша. Комментарий автора: Безусловно. Юбиляры, которым это было написано, так и говорили.Да и кто может сказать иначе. В свете последних событий, просто прожить столько уже чудо Божье, а прожить в любви и святости- цепь чудес.
Мечта. - Анатолий Бляшук Иногда оборачиваясь назад и вспоминая всю боль и зло, которые были моими вечными спутниками, когда я жил без Бога, у меня возникает вопрос, сколько же еще людям нужно боли, чтоб они захотели любви…? Сколько еще нужно страшных, неоправданных смертей, чтоб люди захотели жить…? Сколько еще молодых пацанов и девчонок должен скосить СПИД и наркотик, чтоб их родители поняли, что это следствие их грехов, унаследованное их детьми и еще приумноженное…? Сколько еще…?
